Як знати, що кохання справжнє? А який він — любовний поцілунок як у книжках? Як вісімнадцятирічним зрозуміти, що ця хімія гормонів переросте в щире кохання на все життя? І чи можна пробачити тому, хто збрехав ще в день знайомства? Ось на ці запитання шукають відповіді Феллон і Бен, які зустрічаються раз на рік упродовж п’яти років.
А вам цікаво дізнатися, як закоханість юних героїв роману переростає в кохання? Як, долаючи перепони, зізнаючись у найпотаємнішому і спокутуючи провини, Феллон і Бенові вдається пробачити собі та повірити в себе, не втративши одне одного?
Бен підходить ближче й обіймає мене. Він увесь такий теплий, від нього віє таким спокоєм, що я навіть не знаю, як реагувати. Поклавши руку мені на потилицю, прихиляє моє обличчя до своїх грудей. Тепер я сміюся, бо розумію, що наразі мої сльози геть недоречні, бо хто ж так робить? Хіба ж дівчина має плакати, коли хлопець вперше роздягає її?
— Це мій новий рекорд, — каже Бен і підводить мою голову, щоб зазирнути мені в очі. — Довести свою дівчину до сліз менш ніж за три години від початку стосунків.
— Не люблю надмірного драматизму, — не задумуючись, кажу я. — І стрімкого кохання.
— Стрімкого кохання? — перепитує він, здивовано вигнувши брови.
— Так, — киваю я. — Це коли двоє зустрічаються і відразу ж відчувають потужний зв’язок.
— Феллон, якщо таке тобі не подобається, — він піднімає брови ще вище, — то думаю, у нас уже є проблеми.
