У серці медитації — тобто у самій її сутності — перебуває співчуття, але не звичайне, а таке, що розвивається і розширюється паралельно з мудрістю, неодмінно проявляється під час медитативних практик. Без цього важливого фундаменту всі інші практики виявляються беззмістовними. На щастя, розум можна навчити співчувати, і тоді він, уже підготовлений, перетвориться на благодатне підґрунтя для практики Великої Досконалості (Дзоґчен), яку багато хто вважає верхівкою всіх духовних практик у тибетському буддизмі. Саме завдяки практиці Великої Досконалості ми можемо досягти глибинної усвідомленості та прожити власне життя, транслюючи її у світ і впливаючи таким чином на все, що нас оточує. Мудрість і співчуття, неодмінні супутники глибинної усвідомленості, природним шляхом оселяються в наших серцях і стають основою всіх наших вчинків, що дозволяє прискорити як індивідуальний прогрес у медитації, так і прогрес колективний, щоб зрештою наблизитися до миру в усьому світі.
